(044) 581 11 33         

(095) 286 40 58  

ВадимУпродовж 23 років незалежності України міністри охорони здоров’я змінювались 18 разів. З 19 міністрів 10 обіймали посаду менше року. Кожен з них планував провести реформи, однак, лишаючи посаду, пояснював, що йому не дали нічого зробити. Попри відсутність комплексної реформи у галузі охорони здоров’я України, певні фрагментарні досягнення все-таки були. Розгляньмо найістотніші з них

РЕФОРМИ В ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я  УКРАЇНИ – ремонт, який ніколи не закінчується?

Статтю було опубліковано в журналі "Практика управління медичним закладом" №3/2015.

  1992 РІК: ПІДҐРУНТЯ ДЛЯ СТВОРЕННЯ ЛІКАРНЯНИХ КАС

   У 1992 році було прийнято Закон України «Про об’єднання громадян» від 16 червня 1992 р. № 2460-XII (наразі втратив чинність), на підставі якого з середини 90-х років було створено багато лікарняних кас, які певним чином є видом медичного страхування для малозабезпечених громадян. Внески в лікарняні каси є символічними та добровільними, проте організації гарантують учасникам доступ до ліків та певних медичних послуг. Лікарняні каси розвивалися, і нині — у 2015 році в країні існують сотні кас.

   Найбільшого успіху досягли лікарняні каси на Житомирщині, залучивши більше 15 % населення до системи внесків. Це стало можливим завдяки залученню до співпраці місцевої влади. Так, на деяких підприємствах у Житомирській області працівників змушують вступати до лікарняних кас, а сперечатись їм нема сенсу через дуже низький розмір внесків (близько 30–60 грн на місяць). Насам-перед користування лікарняними касами є вигідним для малозабезпечених гро-мадян, для яких участь у програмі — це фактично єдина можливість отримати доступ до безкоштовних ліків. В інших регіонах більшість населення взагалі не чула про лікарняні каси або не довіряє їм.

   1996 РІК: ПОЧАТОК ЗМІН В УКРАЇНСЬКІЙ СИСТЕМІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

   1996 рік можна вважати початком перших серйозних змін в галузі охорони здоров’я України.

    По-перше, було прийнято Конституцію України, 49 статтею якої було гаран-товано право громадян України на отримання безкоштовної медичної допомоги в усіх державних закладах. У теорії система мала стати централізованою — дії всіх медичних закладів координувало б Міністерство охорони здоров’я України. На практиці ж, після того як СРСР припинив своє існування, централізована сис-тема змінилася на децентралізовану, за якої багатьма медичними закладами по-чали керувати різні регіональні та функціональні інституції.

    По-друге, Кабінет Міністрів України затвердив перелік медичних послуг, за які державні заклади охорони здоров’я могли офіційно брати кошти у населення. Стверджувалося, що до переліку потрапили лише додаткові й неважливі послуги, проте насправді у ньому фігурували і стоматологія, і трансплантологія.

    По-третє, було легалізовано добровільне медичне страхування. І хоча легалізація не означає втілення в життя, вона створила умови для створення та роз-витку страхових компаній за напрямком страхування здоров’я.

    По-четверте, Україна впровадила в практику загальносвітові показники статистики в охороні здоров’я, які дозволили порівнювати дані щодо України з інши-ми країнами світу.

   1998 РІК: СКАСУВАННЯ ОФІЦІЙНИХ ПЛАТЕЖІВ ЗА МЕДИЧНІ ПОСЛУГИ

    У 1996 році було прийнято постанову про введення офіційних платежів за медичні послуги, однак ця ідея не була реалізована на практиці.

    Криза 1998 року і підготовка до передвиборчої президентської кампанії

    у наступному році зумовили скасування офіційних платежів. Таке рішен-ня було прийнято на підставі висновку Конституційного Суду України, який визнав, що майже всі послуги, за які було дозволено брати гроші

    у 1996 році, є життєво необхідними, а отже, такий дозвіл суперечить статті 49 Конституції України.

    З одного боку, рішення про введення офіційних платежів було непродуманим.

    З іншого —у 1998 році замість удосконалення системи медицини в Україні було прийнято рішення зробити крок назад. У 2002 році Конституційний Суд України ще раз повернувся до розгляду питання щодо законності офіційних платежів за медичні послуги у державних медичних закладах, проте вердикт не змінився — платити незаконно.

    2000 РІК: ДОЗВІЛ НА БЛАГОДІЙНІ ВНЕСКИ

    За 9 років незалежності України у галузі охорони здоров’я не відбулося відчутних реформ. Фінансування з державного бюджету було обмеженим, страхова медицина так і не почала функціонувати, приватна медицини тільки-но починала розвиватися.

    Єдине, що можна було назвати реформою чи-то невеликим кроком вперед, — це прийняття в 2000 році Кабінетом Міністрів України рішення про затвердження порядку отримання благодійних внесків закладами охорони здоров’я. Воно фак-тично зробило законними неофіційні платежі в лікарнях і дещо збільшило їхні фінансові можливості. Оскільки благодійні внески мають певні обмеження щодо їхнього цільового використання медичними закладами, система неформальних платежів залишилася та продовжила співіснування із благодійними внесками.

    2002 РІК: ЗАТВЕРДЖЕННЯ ПЕРШОЇ КОМПЛЕКСНОЇ ПРОГРАМИ «ЗДОРОВ’Я НАЦІЇ» НА 2002–2011 РОКИ»

    Програма стала першою комплексною концепцією розвитку галузі охорони здоров’я на майбутні роки. Її розробили спільно із ВООЗ. Програма окреслювала основні напрямки поліпшення системи і затверджувала відповідальних за їхнє впровадження (міністерства, місцева влада тощо). Попри те що слово «розробити» у тексті документа зустрічається аж 101 раз, що саме і як саме необхідно зробити — детально розписано не було. Тим не менш, було виділено проблемні моменти й указано, коли і хто має «розробити», «вдосконалити», «забезпечити» тощо.

    Передусім завдання програми полягало у поліпшенні наявної системи надання послуг за рахунок держави. Про загальнообов’язкове страхування у тексті є лише кілька згадувань, а про добровільне страхування та приватизацію медичних закладів не йдеться взагалі.

   Незважаючи на критику Президентом Віктором Ющенком попередників, з його приходом до влади у 2005 році нічого нового запропоновано не було. Президент дав зрозуміти, що він підтримує концепцію, а проблема не у правильності вектора, а у виконанні програми. Затверджений же у 2007 році план розвитку галузі є стиснутою версією плану 2002 року — знову пропонується «забезпечувати», «створювати» і «налагоджувати» систему.

   2011 РІК: НАЙДОРОЖЧА УГОДА ПРО КУПІВЛЮ МЕДИЧНОГО ЦЕНТРУ ЗА ВСЮ ІСТОРІЮ УКРАЇНИ

   Незважаючи на всі негаразди в галузі охорони здоров’я України, до 2011 року було створено кілька досить великих приватних медичних центрів. Індикатором їхнього успіху стала укладена в березні 2011 року угода — фонд прямих інвестицій Advent International придбав мажоритарний пакет клініки «Ісіда» за 50–60 млн дол. Це рекордна вартість медичного центру за всю історію України. Пізніше був продаж «Інто-Сани», «Добробуту», «Інтерсоно», знову «Ісіди», але жодна інша угода не було настільки великою.

   Хоча вихід фонду Advent International на український ринок був неоднозначним, і йому довелося продати «Ісіду», закриття угоди було надзвичайно позитивним сигналом для всіх інвесторів у медичний бізнес України.

   2012 РІК: ЗАПУСК ПІЛОТНОЇ РЕФОРМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

   Без ретельного аналізу попередньої реформи, яка нібито тривала 10 років, влада оголосила про проведення нової реформи. Пілотну реформу охорони здоров’я в Україні було запущено з 1 січня 2012 року у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та у місті Київ. Реформа ставила перед собою амбіційні завдання:

•    зниження рівня дитячої смертності на 20 %;

•    зниження рівня материнської смертності на 10 %;

•    зниження рівня неонатальної смертності до 1 тижня життя;

•    збільшення кількості працездатних людей.

    У рамках реформи було здійснено багато перейменувань та перепідпорядкувань. Серед найбільших здобутків — часткове створення інституту сімейної медицини.

    Утім, аналіз здобутків реформи також не здійснювався. Частково — через політичні події 2014 року, частково — через те, що навряд чи хтось може пояснити причинно-наслідковий зв’язок між перейменуванням лікарень і поліпшенням якості медичної допомоги. Наприклад, не зовсім зрозуміло, чи вплинула реформа на поліпшення показника дитячої смертності. Так, у 2013 році рівень дитячої смертності у пілотних регіонах було знижено в середньому на 11 % (проти зниження на 5 % у середньому по Україні). Дніпропетровська область — єдиний з пілотних регіонів, де вдалося виконати план: смертність дітей до 1 року було знижено на 24 %.

    2015 РІК: ПОЧАТОК НОВИХ РЕФОРМ У ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

    Чому попередні спроби реформування не було повністю реалізовано?

1. Відсутність політичної волі найвищого керівництва країни — чи не найбільша перешкода реформуванню. Не знайшлося лідера, який, подібно до Саакашвілі в Грузії, міг би стати на чолі реформ у медицині.

2.  Не було обрано шлях розвитку. На етапі дискусій дуже добре розглядати кілька варіантів, проте на етапі реалізації всім учасникам потрібно дотримуватися чітко розробленого плану. Історично учасники реформ у медицині в Україні нагадують лебедя, рака та щуку, які тягнуть медицину в різні боки.

3. Взаємозв’язок галузі охорони здоров’я з іншими галузями. Очевидно, що країна з низьким ВВП не може мати розвинену медицину. На побудову якісної системи потрібні значні кошти. І не так важливо, надійдуть вони від держави, від страхових компаній або від громадян. У будь-якому разі медичні заклади повинні мати розвинену матеріально-технічну базу і можливість платити гідну заробітну плату лікарям.

4. Ігнорування авторами реформ чітких критеріїв успіхів реформ. За всю історію незалежної України було тільки кілька спроб встановити чіткі критерії реформ, комплексні перевірки відповідності дій критеріям здійснені ж не були. Якщо хочемо щось реформувати, повинні мати силу волі не лише поставити завдання, а й стежити за його виконанням (або невиконанням).

    Чого ж очікувати від реформ 2015–2016 років? Швидше за все вони будуть стосуватися таких напрямків:

1. Підвищення ефективності роботи медичних закладів.

    Мета — скорочення кількості лікарень та ліжок у лікарнях, скорочення тривалості перебування у стаціонарі. Це стане можливим завдяки реструктуризації медичних закладів.

2. Надання ширшої автономії медичним закладам.

   Автономні лікарні здатні набагато ефективніше розпоряджатися своїм бюджетом і вирішувати питання своєї реорганізації.

    Напевно, надання автономії буде супроводжуватися створенням системи, за якої лікарні отримуватимуть гроші за надані послуги, а не за кількість ліжок/кабінетів.

3. Витіснення неформальних доходів медичного персоналу офіційними.

    Збільшення офіційних доходів лікарів незабаром не відбудеться, оскільки неформальні платежі дозволяють багатьом лікарям отримувати досить великий рівень доходу. Однак продумане реформування системи дозволить офіційним доходам поступово витісняти неофіційні. Звичайно, знайдуться ображені — лікарі, які заробляють по 20–30 тис. дол. США щомісяця. Але більшість лікарів і система в цілому неодмінно виграє від поступового переходу на прозорі схеми.

    2015–2016 роки мають стати періодом позитивних змін в українській медицині. Питання у тому, як далеко складна політична та економічна ситуація в країні дозволить піти галузі охороні здоров’я. За прогнозами міжнародних організацій   у 2016 році реальний ВВП України може знову почати зростати. Імовірно, відчути реформи охорони здоров’я пересічні українці зможуть саме із зростанням ВВП країни, не раніше.

Вадим Зукін

заступник директора, керівник відділу консалтингу компанії «МедЕксперт»

Подивитися статтю

(*обов'язкове поле для заповнення)