- Питання 1. В якому обсязі продовжиться допомога від іноземних партнерів?
- Питання 2. Що ми будемо робити з українськими біженцями?
- Питання 3. Що влада робитиме з «ухилянтами»?
- Питання 4. Стратегія роботи з ветеранами та їхніми родинами
- Питання 5. Як не допустити повторення війни?
- Питання 6. Коли влада почне планувати на 20-30 років вперед?
- Питання 7. Як вирішувати мовне питання?
- Питання 8. Як інтегрувати військових, які прийдуть до влади, в ефективне управління цивільними справами?
Приблизно половина нашого бюджету надходить від іноземних партнерів. Їхнє бажання скорочувати допомогу після Перемоги таке ж очевидне, як наше бажання, щоб допомога була більшою і тривалішою. Від того, в якому обсязі буде надходити допомога, дуже сильно залежить фінансова модель країни. Нещодавно зустрів у новинах поняття «репараційний кредит». З одного боку, суть принизлива: замість репарацій з грошей злочинців нам дадуть кредит. З іншого боку, якщо грошей не вистачає, то що робити владі?Очевидно, що фінансова модель країни повинна бути розрахована для різних сценаріїв іноземної допомоги: від повного обнулення до нового «Плану Маршала»
Ні для кого не є секретом, що Європа не лише з альтруїстичних міркувань приймала мільйони українських біженців, більшість з яких були жінками з дітьми. Їх не дивувало, що сотні тисяч «біженців» або віддалено працювали на свої українські компанії, або регулярно їздили «у відпустку» в країну, з якої змушені були поїхати через війну (наприклад, для сирійських біженців нечувано було би їхати у відпустку додому, бо вони від війни втікали як раз). В Європі є гостра потреба в молодих освічених громадянах. Також в деяких країнах набирають оберти рухи ультраправих, і українські біженці білої європеоїдної раси та християнської віри, то це для них є перевагою. Міністерства соціальної політики європейських країн дуже активно працюють над інтеграцією українців в робочу силу своїх країн. Явно будуть зроблені певні кроки, аргументовані офіційно альтруїзмом, а реально фінансовими міркуваннями, щоб якомога більшу кількість біженців лишити. Ми ж, з іншого боку, розуміємо, що в фінансових інтересах держави – повертати людей, оскільки це і робоча сила, і рушій для економіки, і майбутнє (якщо це діти або жінки дітородного віку). Отже питання – а які будуть наші кроки для створення комфортних умов для повернення та реінтеграції?
Одне з найгостріших питань, яке виникне після Перемоги – це стратегія щодо чоловіків, які з тих чи інших причин не доєднались до сил оборони. З одного боку, ми розуміємо, що чисто з фінансових інтересів держави байдуже, аби повертались, не виїжджали, працювали, розмножувались та податки платили. Але з іншого боку – держава існує, щоб задавати правила гри, і максимізувати відчуття справедливості в суспільстві. А справедливість говорить, що ті, хто пішов в сили оборони, втратили здоров’я та час, повинні мати преференції. І задачею держави як справедливого судді буде розробити надання преференцій таким чином, щоб менше «ухилянтів» відлякнути. Шкода, але фраза «а ти де був» ще довго буде лунати в суспільстві. Мудра влада має знайти стійке та тривале рішення.
Родини полеглих мають відчувати, що їхня жертва не була марною. Поранені — отримати можливість відновлення і працевлаштування. Система статусів і допомоги має стати справедливою та зрозумілою. Можливо, варто запровадити кількарівневий статус УБД — залежно від тривалості та характеру служби.
Так ми уникнемо знецінення справжнього подвигу й збережемо довіру до держави.
Стратегія «Ніколи знову» повинна стати однією з ключових стратегій не лише перші роки після перемоги, а назавжди для України. Адже ціна, сплачена за Перемогу є дуже великою. І треба це зафіксувати, щоб ніколи більше на нас ніхто не зміг напасти. Я свідомо не кажу «росіяни», оскільки нема впевненості, що з угорської риторику чи когось ще за 50 років не виросте черговий кривавий диктатор. А забезпечити стабільний мир – буде дуже важливим. Стратегія повинна включати постійне гідне фінансування армії, роботу з резервістами тощо. І я вважаю, що забезпечення стратегії «ніколи знову» є ще більш важким під час мирного часу, ніж під час війни. Оскільки фінансування армії під час мирного часу потроху буде розглядатись як щось зайве, а служба в армії вже не буде такою престижною, буде дуже складно підтримувати високий рівень бойової готовності в перспективі 20-30 років.
Дивна річ: всім очевидно, що планувати надовго краще, ніж ненадовго. Проте вже багато років в Україні відсутня реальна довготривала економічна стратегія.
Що є ознакою гарної стратегії? Це коли влада змінюється, а стратегія лишається. Приклад гарної стратегії в Україні – це стратегія реформування охорони здоров’я, в стилі «гроші йдуть за пацієнтом». Ознака гарної стратегії – це коли зміна влади не сильно впливає на стратегію. Прийнята в 2017 році реформа успішно пережила зміну влади в 2019 році – отже ідеологічно коректно було закладено суть.
Тут без коментарів. Але так, воно виникатиме. Чи може патріот говорити російською? Чи може воїн ЗСУ говорити російською? Як бути з суржиком, як мовою мільйонів? Чи має проходити українізація? Якщо хтось вже життя говорить російською, то як його українізувати і чи варто? Чи війна почалась через мову? І яку би стратегію не обрала влада, цю стратегію частина суспільства буде нещадно критикувати.
Прихід до влади військових є неминучим, адже в уяві багатьох виборців все просто: був успішним керівником у війську, буде успішно керувати певними державними функціями. Те, що багато військових підуть в політику, є неминучим. Тому я би ставив питання довгострокове інакше: як інтегрувати людей, які успішно керували в силах оборони, в ефективне керівництво цивільними функціями держави? Та як привести в політику більшу кількість ідейних людей з високим рівнем несприйняття корупції? І щоб ці патріоти не перетворилися в «тьотю Катю» з серіалу «Слуга народу», яку взяли міністром інфраструктури як сумлінного виконавця, та яка згодом по рівню корупцію переплюнула всіх. Взагалі, я вважаю, що «тьотя Катя» - це збірний образ всіх ідейних людей, які приходять в політику з чесними намірами, але під впливом системи стають корупціонерами. Тому, військові управлінці, які стануть політиками, будь ласка, не ставайте «тьотею Катею»!
На завершення, питань про життя України після Перемоги є багато. І варіантів відповідей теж. І нема правильного варіанту відповіді, є лише вектори, які варто обирати і дотримуватись. Єдине, що можу сказати з впевненістю на 100% - краще планувати до 2050 року чи довше, ніж на 3-5 років вперед.
